Підживлення озимих культур
10 грудня 2019 року

Підживлення озимих культур

Мінеральні добрива є одним з головних чинників, що впливають на врожайність озимих зернових культур — пшениці, ячменю, жита та ріпаку. Рослини часто мають різний ступінь пошкоджень внаслідок дії несприятливих осінніх та зимових погодних умов. Тому для збереження і поліпшення якості ґрунтів, отримання високих та стабільних врожаїв необхідно проводити діагностику полів після зими з метою визначення стану посівів. Кожний агроном володіє методикою проведення такої оцінки. Це дозволить розрахувати потребу озимих в азотних добривах, правильно провести ранньовесняне підживлення та максимально збільшити його ефективність.

Види та строки підживлення озимих культур

При ранньому початку вегетації розвиток озимих проходить в умовах прохолодної погоди, короткого світлового дня та низького перебування сонця над горизонтом. При таких обставинах в процесі фотосинтезу не утворюється необхідна кількість корисних речовин, зростання нових листків протікає з невеликою швидкістю, тому зернові культури необхідно забезпечені основними елементами живлення — азотом, магнієм, калієм, фосфором та мікроелементами. Оскільки взимку значна частина корисних речовин вимивається в глибокі шари землі, внесення добрив виконується в кілька прийомів впродовж усього періоду вегетації:

  1. Першою процедурою, яка виконується ранньою весною, є регенеративне підгодовування озимої пшениці легкодоступними формами азотних добрив. Для цього найчастіше використовують аміачну селітру, яка вважається найбільш безпечним варіантом підгодовування. Норму витрати визначають виходячи зі стану посівів та часу початку вегетації. На поля із добре розвиненими пагонами на 2 – 3 етапі органогенезу вносять 30 % (N30) повної норми азоту в діючій речовині. Це сприяє формуванню потужних стебел, їх зростанню у висоту, підвищує розкущення та густоту стояння до 600 – 700 рослин на одному квадратному метрі. Якщо після зими частина посівів вимерзла, норму внесення азоту визначають виходячи зі ступеня зрідження.
  2. Друга підгодівля відбувається на четвертому етапі органогенезу, коли озима пшениця знаходиться у фазі виходу рослин в трубку. Оптимальна доза визначається по першому внесенню і листкової діагностиці та повинна становити не менше 50 % (N60 – 90) від загальної норми азоту.
  3. Третє підживлення полягає у внесенні решти добрив (N30 – 60). Воно виконується в період від початку колосіння до повного наливу зерна. У цей час збільшується активна діяльність верхніх листків, підвищується ефективність фотосинтезу, збільшується вага 1000 зерен.

При ранніх термінах вегетації озимого ячменю в першу чергу слід приділити увагу ділянкам, на яких посіви знаходяться в ослабленому зрідженому стані. Якщо їх щільність менше 300 рослин на квадратний метр, виконується пересів культури. При задовільному стані та достатній щільності рослин здійснюють диференційований догляд за посівами. Із огляду на вплив азоту на врожай та якість зерна, при вирощуванні ячменю на дерново-підзолистих, сірих та суглинних ґрунтах рекомендується вносити 90 – 100 кг/га азотних добрив в три прийоми:

  • Перше внесення виконується ранньою весною, при цьому частка азоту, що вноситься, встановлюється із розрахунку 30 кг/га. Необхідно пам’ятати, що перевищення норми може призвести до вилягання посівів.
  • Друге внесення сприяє активізації морфологічних процесів та проводиться в період виходу у трубку. Оптимальна частка становить 50 % від загальної норми.
  • Третю обробку виконують у фазі колосіння. Вона необхідна для кращого формування та розвитку зерен, при цьому вносять решту добрив.

Незважаючи на те, що озимий ріпак особливо вимогливий до азотних добрив та термінів їх внесення, восени він не відчуває нестачу в азоті.  Внесення добрива на ранні та загущені посіви знижує зимостійкість рослин та сприяє розвитку таких хвороб як снігова пліснява, бактеріоз коренів та інших. Це може призвести до загибелі паростків ранньою весною. З початком весни у культури різко підвищується потреба в азотних добривах. Вони вносяться в три етапи, норми підживлення озимого ріпаку на кожному складають:

  • перший — по мерзлоталому ґрунту до початку вегетації в дозі N50 – 80;
  • другий — через 2 – 3 тижні після першого в дозі N30 – 40;
  • третій — при необхідності перед бутонізацією, оптимальна частка складає N30 – 40.

Для озимого жита на відміну від інших зернових характерне формування потужної кореневої системи та інтенсивне розкущення рослин в осінній період. Це обумовлює потребу в доброму мінеральному живленні від появи сходів до припинення вегетації восени. Тому в цей період в посіви вносять до 30 – 35% усієї норми азоту і близько 22 – 27% фосфору та калію. З початком ранньовесняної вегетації починається активне нарощування надземної вегетативної маси за рахунок добрив, які були внесені восени. Інша частина використовується в період від фази виходу в трубку до колосіння, а також для позакореневого підгодовування, причому азотні і калійні добрива вносять до викиду волоті, підгодівлю фосфором виконують після цвітіння.

Особливості підживлення озимих зернових по мерзлоталому ґрунту

Весняне підживлення озимої пшениці та інших культур по мерзлоталому ґрунту забезпечує збільшення врожайності. Необхідність в підгодівлі виникає тому, що рослини залишаються взимку нерозкущеними. Крім того, у зимовий період посіви часто вимерзають або мають після сходу снігу різну ступінь ушкоджень внаслідок того, що середньодобова температура тривалий час коливається в межах від 0 °C до -2 °С. Ще одна причина необхідності у ранньовесняній підгодівлі полягає в тому, що після зими нітрати вимиваються із кореневмісного шару землі, тому рослини не можуть вбирати поживні азотні речовини і слабшають. Особливості ранньої підгодівлі полягають в наступному:

  • Частку азотних добрив, що мають вноситися, розраховують виходячи з планованої врожайності, та коригують з урахуванням стану рослин.
  • Роботи виконують за допомогою трактора з пружинною бороною або розкидувача добрив в короткі терміни відразу після танення снігу.
  • Оптимальним режимом для обробки є початок весняної вегетації та температура повітря від 0 °C до +5 °C. В таких умовах верхній шар землі залишається перезволоженим, тому добрива добре розчиняються та швидко поглинаються корінням.
  • При стрімкому підвищенні температури повітря та ґрунту застосування технології стає неефективним, тому що рослини не встигають розкущитись та утворити бокові пагони. Усі добрива використовуються для зростання тих паростків, що з'явилися восени
  • Слід враховувати, що при випаданні рясних опадів частина добрив вимивається із верхнього шару ґрунту, тому ефективність їх внесення суттєво знижується.

Кількість азоту, що вноситься по мерзлоталому ґрунту, складає близько 30 % від повної дози добрив, вживаних впродовж періоду вегетації. Найчастіше використовуються:

  • аміачна селітра — найбільш активна і рухлива форма азоту;
  • карбамід (сечовина) — амідна форма, яка поступово переходить в амонійну, а потім в нітратну;
  • сульфат амонію — азотно-сірчане добриво, яке містить азот в амонійній формі;
  • карбамідно-аміачна суміш (КАС) — унікальне добриво, яке включає три азотних форми (аміачну, амідну та нітратну), завдяки чому забезпечує тривале надходження корисної речовини в рослини.

Враховуючи усі особливості технології, ранньовесняне підживлення доцільно використовувати лише для посівів, на яких не відбулося розкущення. В інших випадках треба віддавати перевагу прикореневому.

Значення другого підживлення озимини

Найбільш сприятливі умови для другого внесення азотних добрив складаються в кінці фази розкущення на початку виходу в трубку. На цій стадії воно сприяє кращому формуванню і росту бічних стебел та підвищує зернистість колоса і врожайність культури. Підживлення виконують двома способами: врозкид та в рядки. Перший варіант застосовується для ослаблених посівів, другий — на ділянках з добре розвиненими розкущеними рослинами. Удобрювати ґрунт можна тільки після настання його фізичної стиглості, коли земля не буде липнути до рук, а при розминці розсипатиметься на дрібні шматочки.

Кількість внесеного добрива на другому етапі становить близько 50 % від загальної дози. Найчастіше для поверхневого розкидання використовують аміачну селітру, для прикореневого підживлення в рядки — карбамід з загортанням поверхневого шару землі. До переваг другого внесення відносяться:

  • висока швидкість та просте виконання розкидних операцій;
  • руйнування ґрунтової кірки та покращення повітропроникності при внесенні добрив рядковими сівалками;
  • зниження температури верхнього ґрунтового шару, завдяки чому покращується розвиток рослин.

На фазі виходу в трубку озимі також корисно проводити підгодовування рослин сірчаними добривами. Для цього використовують сульфат амонію, або сульфат магнію.

Позакореневе підживлення — третій етап на шляху до врожаю

Третє (позакореневе) внесення добрив виконується на етапі від фази колосіння до наливу та дозрівання зерна. У цей період рослинам потрібне здорове зелене листя, яке забезпечить зерна корисними речовинами, що виробляються в процесі фотосинтезу, та буде сприяти збільшенню врожайності. Для цього рослини повинні отримувати необхідні мікроелементи: магній, бор, фосфор та інші. Потребу в азотних добривах визначають по листковій діагностиці, за результатами якої вносять дозу у розмірі 15- 20% від тої, яка використовується протягом сезону.

Для підкормки по листу карбамід краще вносити в комбінації з сірчанокислим магнієм. Такий склад добре засвоюється листям та компенсує недолік таких мікроелементів як сірка та магній. Для приготування робочого розчину необхідно:

  • наповнити бак обприскувача на 2/3 чистою водою;
  • включити мішалку та при безперервному перемішуванні внести в ємність потрібну кількість карбаміду;
  • додати у суміш необхідні мікродобрива;
  • залити у бак воду до заповнення повного обсягу та ретельно перемішати.

Обробку по листу слід проводити в ранкові або вечірні години при температурі повітря +20 °C. При обприскуванні потрібно стежити за тим, щоб розчин рівномірно розподілявся по рослинам.

Тонкощі вибору добрива

Азотні добрива представлені трьома формами:

  • Амідна. При внесенні в ґрунт переходить в амонійну, потім в нітратну. Вона добре поглинається кореневою системою та найкраще засвоюються листям при проведенні позакореневого підживлення.
  • Амонійна. Поступово засвоюється рослинами в умовах низьких температур, поступово перетворюється в нітратну. Амонійні добрива сприяють кращому росту коренів, розкущенню молодих пагонів та засвоєнню корисних речовин.
  • Нітратна. Легко засвоюється корінням в умовах високих температур, а також при внесенні у кислі ґрунти, але може вимиватися в глибші ґрунтові шари.

Найбільшою популярністю у агрономів користуються наступні азотні добрива під посів озимих:

  • Аміачна селітра — відрізняється високою розчинністю та здатністю проникати в ґрунтову середу. Найчастіше застосовується для підгодовування по мерзлоталому ґрунту, а також при внесенні рядковими сівалками.
  • Вапняно-аміачна селітра — додатково містить в складі кальцій, завдяки якому підходить для застосування на кислих та слабокислих ґрунтах на всій території України.
  • Карбамід (сечовина) — відрізняється високою концентрацією азоту, швидко поглинається кореневою системою при прикореневому внесенні, а також добре засвоюється листковою поверхнею при позакореневому підживленні.
  • Карбамідно-аміачна суміш (КАС) — завдяки високому вмісту азоту та унікальному складу містить амідну, аміачну та нітратну форми, широко застосовується в зонах землеробства з недостатньою вологістю.

Внесення азотних добрив є найбільш ефективним чинником, який впливає на розмір та якість врожаю озимих зернових. При виборі варіанту підживлення важливо враховувати погодні умови, вид культури, стан грунту та посівів.