Тифульоз зернових

Тифульоз зернових щорічно вражає все більше посівів в Україні, та набув особливого поширення у західних і східних регіонах через різкі зміни погодних умов. Вогнища хвороби з'являються навесні після сходження снігового покриву та пошкоджують посіви озимої пшениці, ячменю, жита та злакових трав, а також оточуючий їх грунт.

Проявляється окремими осередками рослин, що втратили своє зелене забарвлення та почали в’янути. Особливо швидко поширюється на перезволожених ділянках, у низинах та на узбіччях полів.

Шкідливість

Гриби Typhula incarnata мають високу ферментативну активність тому легко вражають молоді та слабкі рослини, поступово поширюючись на здорову культуру.

Шкодочинність захворювання проявляється в'яненням та виляганням молодих рослин, через які доводиться підсівати окремі ділянки поля, а інколи здійснювати повний пересів через втрату посівів. У зв'язку з цим шкідливість тифульозу в декілька разів перевищує збитки від снігової плісняви.

Через загибель рослин спостерігається недобір врожаю зерна, подекуди на 30-40%, а також уповільнення вегетації, зменшення кущистості та продуктивності колоса.

Ознаки ураження тифульозом

Симптоми хвороби можна розпізнати за появою вогнищ пошкоджених рослин восени та після перезимовки весною. Хворі рослину мають темно-зелене, подекуди бурувате забарвлення. Вузол кущення повністю руйнується, у зв'язку з чим рослина легко відділяється від кореня.

У пазухах листа, а подекуди й під епідермісом на коренях формуються склероції у вигляді плям пласкої або округлої форми, які поступово змінюють своє забарвлення з білого на червоно-буре та чорне. На уражених рослинах чітко помітна червоно-коричнева облямівка переходу від здорових живих тканин до некротичних.

Проростанню склероцій сприяють висока вологість повітря та зимова температура грунту на рівні +1-10 °С. За таких умов хвороба міцелій швидко поширюється та вражає великі площі посівів.

Розвиток хвороби 

Рослини вражаються грибницями або базидіоспорами, що формуються та зимують у рослинних рештках. 

Перші прояви хвороби мають вигляд білуватого, або брудно білого нальоту, який чітко видно на жовтіючих листках культури. Тоненькі гіфи грибниці пронизують тканини листків і через них переходять в грунт на глибину до 3,5 см, приклеюючи листки до землі.

На наступному етапі наліт розповсюджується навколо кореневої шийки і біля основи розеткових листків не лише хворих, але й здорових рослин, а також в оточуючому культуру грунті у вигляді гнізд.

На останній стадії поверхня нальоту вкривається численними склароціями коричневого кольору, а рослина жовтіє, буріє і швидко в'яне.

Як лікувати тифульоз зернових культур

Лікування тифульозу  можливе лише у випадку протруювання насіння фунгіцидними препаратами. Результативність обробки залежить від правильності використання засобу та обраного препарату. Найефективнішими протруювачами проти тифульозу вважаються:

• Ламардор Про. Трикомпонентний фунгіцид, що забезпечує ефективний захист від гнильних та сажкових хвороб і має позитивний вплив на розвиток рослини збільшуючи кількість паростків та прискорюючи кущення, навіть за умов глибоко висіву. Реалізується у готовому до використання стані та застосовується для обробки насіння водним розчином у концентрації 0,5-0,6 л/т на 10 л рідини.

• Вайбранс Інтеграл. Високоефективний протруювач, який забезпечує надійний захист від тифульозу та стимулює розвиток кореневої системи. Витратна норма 1,5 — 2,0 л/т.

• Вайбранс Тріо. Забезпечує тривалий посилений захист культури, стимулює розвиток кореневої системи, та позитивно впливає на ріст та фотосинтез рослин. Застосовується шляхом передпосівного протруювання зерна із дотриманням дозування 1,5-2,0 л/т.

Заходи запобігання тифульозу

Заходи боротьби з тифульозом передбачають комплексне застосування агротехнічних методів, направлених на профілактику та недопущення створення умов сприятливих для розвитку патогена. Серед них:

• ранньовесняне внесення рекомендованих для культури доз азотних добрив;

• боронування ділянок;

• дотримання оптимальних строків посіву;

• дотримання сівозміни;

• ретельне заорювання рослинних решток після збору врожаю;

• використання протруєного та інкрустованого насіння;

• своєчасна боротьба зі шкідниками, оскільки через пошкодження, які вони наносять у рослину проникають збудники;

• боротьба із бур'янами, оскільки в них накопичуються та згодом переносяться патогенні мікроорганізми;

• контроль за щільністю ґрунту.